Search Results

Доки Мануфактура, а з нею і "Шо" бібліотека зачинені на вимушені канікули, маємо пропозицію почитати онлайн. За підтримки організації "Save the Children" та у співпраці з Міністерством освіти і науки України було створено безкоштовний додаток під назвою "Бібліотека для всіх". Він допоможе дітям продовжувати навчання незалежно від їхнього місця перебування. Про це повідомило Міністерство освіти та науки. Безкоштовно завантажити додаток можна за посиланням. Він може працювати в автономному режимі. Цю інформацію також можна знайти на сторінці Library For All у Facebook. Бібліотека доступна як українською, так і англійською мовами та містить сотні дитячих книжок. Маленьких читачів чекає дружній дизайн, призначений спеціально для дітей, з веселими тваринками-аватарами та зіркою в якості винагороди за кожну прочитану книгу. У бібліотеці можна знайти: Сотні захоплюючих дитячих книжок. Можливість вибору мови: українською або англійською. Дружній до дітей дизайн, який включає смішні тваринки-аватари та можливість заробити зірку за кожну прочитану книгу. Завантажуйте додаток на офіційних платформах, але не забувайте, що це лише приємне доповнення до нашої чудової "Шо" бібліотеки.

День української писемності та мови в Україні традиційно відзначається 9 листопада. Ця дата обрана для вшанування пам'яті преподобного Нестора Літописця, який є автором "Повісті врем'янних літ" (іноді відомої як "Літопис Руський"). Його твір вважається одним із перших важливих пам'ятників української літератури та історії. У цьому році в Україні відзначають День української писемності та мови вперше 27 жовтня. Ця зміна дати свята пов'язана із переходом Православної церкви на новоюліанський календар. Згідно з цим календарем, дати неперехідних свят змістилися на 13 днів раніше. Тому в цьому році день пам'яті Нестора Літописця припадає на 27 жовтня, який є церковним святом. Цього дня проводяться різноманітні заходи, концерти, лекції та виставки, спрямовані на підтримку та розвиток української мови та літератури. Також, зазвичай у цей день нагороджують видатних українців за їх внесок у розвиток мови і культури. Пропонуємо вам деякі цікавинки про українську мову від проєкту "Українським дітям - українську книгу" А що ж про диктант? День української писемності та мови включає в себе різноманітні традиції, серед яких важливими є Міжнародний конкурс ім. Петра Яцика, який розпочинається щороку в цей день і залучає до участі експертів з мови з 20 країн світу. Ще однією важливою складовою цього свята є проведення радіодиктанту національної єдності. Цього року українці вже 23 роки поспіль пишуть цей диктант, текст якого був створений відомою українською поетесою та перекладачкою Катериною Калитко і носить назву "Дороги України". Читати диктант буде актор театру та кіно Олексій Гнатковський. Кожен бажаючий має можливість взяти участь у написанні радіодиктанту і подати свій текст на перевірку, незалежно від місця проживання. Головною метою радіодиктанту єдності є не лише перевірка знань, але й об'єднання українців, незалежно від їх місця перебування в Україні та за її межами. Уперше радіодиктант пройшов 2000 року. Радіодиктант, який складається із 100-120 слів, має особливі характеристики. Текст для цього диктанту спеціально замовляється, і в ньому не міститься авторських знаків або суперечливих орфограм. Однак загальна кількість орфографічних або граматичних помилок у тексті висока, що робить завдання написати радіодиктант без помилок досить складним. До 2019 року учасники мали можливість надсилати свій написаний вручну диктант поштою до Будинку Українського радіо або електронною поштою. Текст ставав доступним для самоперевірки після 11 листопада. З 2019 року правила змінилися: учасники могли майже негайно перевірити свою роботу. Протягом 15 хвилин після завершення читання радіодиктанту, їхні відповіді слід було надіслати електронною поштою, через повідомлення на Facebook або Viber. Після цього текст диктанту опубліковувався на веб-сайті. Для написання радіодиктанту приймають тільки записи від руки, але комісія також приймає тексти, написані шрифтом Брайля. Оцінюючи диктанти, організатори не перевіряють помилки та не повертають роботи. Замість цього вони визначають та нагороджують учасників, які впоралися з завданням без жодної помилки.У грудні проводиться "робота над помилками", під час якої оголошують імена переможців, і проводиться аналіз найпоширеніших помилок. Участь у радіодиктанті продовжує набирати обертів, привертаючи слухачів різного віку з усіх куточків України та за її межами. Географія учасників поширюється неперервно. Листи і відповіді надсилаються від слухачів з усіх регіонів України, а також від українців, які перебувають за кордоном. Щорічна кількість переможців коливається від двох до сотні. Приємно відзначити, що у радіодиктанті беруть участь учасники з різних країн. Наприклад, в Ягеллонському університеті у Кракові студенти, які вивчають українську мову як іноземну, активно беруть участь у цьому заході. Радіостанція "Люблін" запрошує всіх охочих взяти участь в радіодиктанті у свою студію. За кордоном, українці в Китаї, Австралії, США, та Канаді щороку об'єднуються для писання радіодиктанту. І надзвичайно важливо, що щорічно щонайменше три десятки учасників є іноземцями, які також беруть участь в цьому заході. Навіть посол України в Республіці Ліван, Ігор Осташ, зберіг традицію участі в радіодиктанті, спершу в Україні, а потім, після призначення на посаду, організовує місцеву локацію в Бейруті. Радіодиктант є однією з тих подій, яка об'єднує українську спільноту та популяризує українську мову у всьому світі.

Алекс Боровенський – театральний режисер, засновник і художній керівник ProEnglish Theatre України та театральної спільноти DSP. Початково Алекс отримав освіту в якості вчителя та перекладача англійської мови, і саме цей досвід він використовує у процесі перекладу сучасної української драматургії. "Чи розумів я тоді, в далекому 2012 що простий заклик "а давайте починаємо вірші" виросте в повноцінний театр: з чотирма виставами в репертуарі, з фестивалях та гастролями, з купою відеоматеріалу, зі спільними проєктами з британцями? Мабуть, що ні. Просто дуже хотілося ділитися гарною поезією і тим, як ще вона може бути прочитана. Так і сталося театральна спільнота DSP на зараз це потужний професійний поетичний театр". ProEnglish Theatre - це театральна компанія та драматична школа. Її завданням є створення професійного театру англійською мовою в Україні. Починаючи з 2014 року ProEnglish Theatre створила різноманітний репертуар класичних і сучасних п'єс і адаптацій, організовувала театральні фестивалі, такі як PRO.ACT Fest 2021—IV Міжнародний театральний фестиваль англійською мовою, та пропонувала майстер-класи та регулярні заняття з акторської майстерності. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, Алекс Боровенський разом з декількома членами театральної компанії вирішили залишитися в Києві. Вони переселилися до свого театрального приміщення, яке випадково розташовувалося в підвалі, і використовували його як притулок для себе та приблизно 25 киян, щоб сховатися під час бомбардувань. Виступати в театрі в бомбосховищі під час війни - це героїчний акт особистої мужності, але це також вияв шани до потужності театрального мистецтва - піднятися вище реальності жаху, об'єднати людей і подарувати їм надію. "Що може театр під час війни? Показати виставу? Провести акторський тренінг? Чи може театр бути рушієм змін та активно долучатися до спротиву російській агресії в цій війні? Працювати з військовими і для військових. Мені здається, відповідь десь тут. Робота з військовими - це мабуть одна з найважливіших місій мистецтва зараз.", говорить Олександр. У 2022 році цей театр організував серію сценічних читань сучасних українських п'єс в англійському перекладі під назвою "War. Ukraine. Texts". Виступати для курсантів Київського інституту НацГвардії України - це велика честь. Ці молоді люди готуються захищати нашу країну на передовій, і важливо, щоб вони бачили такі вистави, як "КО:ЛІНА" за віршами Ліни Костенко. Це також форма їхньої підготовки. Театральна громада DSP провела серію виступів для майбутніх військових і представила вистави на основі творів шестидесятників. В репертуарі театру особливе місце займають вистави "Стусанина", "КО:Ліна" та "Розстріляне Відродження". "Я точно знаю, що те що робить ProEnglish Theatre важливо для людей. Я бачив їхні очі після наших вистав та тренінгів" - зазначає режисер. Зрозуміло, що театр, включаючи Blackbox і ProEnglish Theatre, має значущий вплив, але його аудиторія обмежена. Добре, коли сотні глядачів відвідують виставу в одному сеансі, але часто кількість обмежується 30 або 40 особами. Проте в умовах війни наша потреба в комунікації стала більшою, і українці повинні просувати своє мистецтво на міжнародному рівні. Тому з початком російської агресії театр прикладаєм особливі зусилля, щоб всі вистави були записані в високій якості, використовуючи кілька камер, майстерне редагування та субтитри. Вистави ProEnglish Theatre виконуються англійською мовою, і театр активно співпрацює з цифровими платформами. Тепер всі спектаклі доступні для онлайн-перегляду на таких платформах, як Scenesaver та Dramox UA. Крім того, ProEnglish Theatre беремо участь у різних онлайн театральних фестивалях. Нам важливо, щоб голос України був почутим у всьому світі, але в цьому процесі необхідно розуміти, що він має дві сторони. У часи великої війни ми не можемо залишитися в ізоляції; навпаки, ми повинні залишатися відкритими для співпраці з іншими країнами та пошукувати спільні цінності та перспективи в наших діях. Фото для публікації взято з Фейсбуку Олександра Боровенського.

Гурт західних інтелектуалів, до якого входить письменники Галя Аккерман, Джонатан Літтелла та інші пропонують назвати бульвар Ланн, де розташоване російське посольство у Парижі, іменем Вікторії Амеліної, української письменниці, яка загинула у червні 2023 року під час бомбардування у Краматорську, повідомляє Le Monde. “Історію завжди пишуть переможці, – зазначає популярний французький часопис. – Це можна побачити в назвах вулиць Парижа та всіх столиць і міст світу. Письменники, генерали, політики, герої Опору та річниці історичних подій формують пам’ять країни – пам’ять, яка, звичайно, може бути оскаржена, залежно від ідеології можновладців та їхнього бажання закарбувати в колективній свідомості імена героїв минулого, необхідні для сакралізації подій або гравців, які формують націю”. Le Monde нагадує, що 15 березня 1957 року, менш ніж через рік після Будапештського повстання в Угорщині проти режиму, підтримуваного СРСР, паризька мерія вирішила перейменувати вулицю Шатодун у 9-му окрузі Парижа на площу Лайоша Кошута (1802-1894), героя Угорської революції 1848 року. Тоді саме поряд з цією площею розташовувалася національна штаб-квартира Французької комуністичної партії. “Паризькій мерії знадобилася певна мужність, щоб змінити адресу штаб-квартири партії, підпорядкованої Москві, яка зачавила в крові народне повстання проти диктаторського режиму. Символізм був потужним, – наголошують автори звернення. – З 24 лютого 2022 року Україна стала ареною та жертвою тотальної імперіалістичної війни під проводом Росії. Це перша війна такого масштабу в Європі з часів Другої світової війни, яка супроводжується масовими вбивствами цивільного населення, систематичним руйнуванням економічної інфраструктури та екологічними катастрофами. Європейський Союз і США продемонстрували, нехай і з запізненням, свою ефективну підтримку Україні. Але символи також мають вагу. Посольство Росії у Франції розташоване на бульварі Ланн, у 16-му окрузі Парижа. Тому ми урочисто просимо Паризьку мерію перейменувати цей бульвар на честь Вікторії Амеліної, української письменниці та дослідниці злочинів російської армії в Україні, – за прикладом того, як проспект Бель-Ер був перейменований на проспект Анни Політковської в 12-му окрузі” Вікторія Амеліна — українська письменниця, лавреатка премії Конрада, членкиня українського ПЕН, а також документаторка воєнних злочинів в організації Truth Hounds. Незабаром друком вийде її перша нон-фікшн-книжка англійською мовою War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War, в якій Вікторія розповідає про українських жінок, котрі документують воєнні злочини, та їхнє життя під час війни "Вікторія Амеліна від весни 2022-го займалася збором матеріалів "для Гааги": поїздки, зустрічі з людьми, інтерв'ю під запис і без запису, все — на межі душевної витривалости... Минулої осені, коли ми востаннє мали нагоду спокійно посидіти й поговорити за келихом сухого червоного, я казала Віці, що вона має колись зробити з цього книжку, і не одну — має стати "нашою Славенкою Дракуліч", і що я дуже, дуже чекатиму від неї на таку книжку..." — описує діяльність Вікторії Амеліної її колега Оксана Забужко. Разом з делегацією кампанії "Тримайся Україно!", яку розпочали іспаномовні письменники та митці Латинської Америки, Амеліна під час обстрілу перебувала у ресторані "Ріа", куди влучила ракета. Після поранення лікарі чотири дні боролися за її життя, проте в неділю ввечері Вікторія померла. У письменництво львів’янка Вікторія Амеліна прийшла зі світу IT. Успішна програмістка та керівниця у міжнародних IT компаніях, у 2015-му залишила кар'єру в IT, аби зосередитися на письменницькій та громадській роботі. Вона - засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю в Україні, який вперше пройшов у містечку на Донеччині у жовтні 2021-го. Своїми спогадами ділиться і Ірина Цілик: "Щось мене добив той факт, про який я не знала: Віка виграла важливу письменницьку резиденцію, була відібрана з тисячі інших кандидатів і мала їхати в Париж на рік. Її друзі пишуть, що вона дуже переживала й вагалася, чи їхати, мовляв, як це виглядатиме під час війни, але її проєкт передбачав роботу над книжкою свідчень про злочини Росії! Вона вже знайшла там житло, обрала школу для сина, з яким нарешті хотіла побути разом як слід... Але я все думаю — ось ще одна ненаписана сильна книжка. Ще одне "розстріляне відродження" українців, поки російські митці везуть на всі можливі майданчики свої безцінні голоси, щоб у більшості своїй не свідчити ними про злочини своєї країни та її імперську гнилу душу, а бідкатися знову і знову про власні "страждання". Ненавиджу. Книжка Віки, якій не судилося бути написаною, — ще одна величезна втрата для української культури". З Каталіною Гомес Анхел, яка є кореспонденткою іспаномовної редакції "Франс24" та висвітлює конфлікти, Вікторія познайомилася у січні цього року у колумбійській Картахені, де вони обоє брали участь в одній з панелей, присвячених Україні. Вже за півроку Саме Каталіна була поруч з Вікторією в момент її поранення у Краматорську. До цього разом вони їздили до донецького Нью-Йорка. Каталіна каже, Амеліна робила неймовірну роботу не лише як письменниця, але й як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях. Вікторія працювала на сході, півдні та півночі України. У Капитолівці на Ізюмщині саме вона знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка. За словами Каталіни, саме цей людський вимір війни допомагає боротися з російською пропагандою та доносити світу правду. Вікторія Амеліна померла 1 липня у лікарні в Дніпрі. Шматок металу пошкодив череп і вона дуже швидко знепритомніла. Лікарі боролися за її життя, але важкі поранення були несумісні з життям. Вона стала 13-ю жертвою цинічної російської ракетної атаки на Краматорськ 27 червня. Російські війська підло вдарили по багатолюдному ресторану "Ріа" ракетою «Іскандер». Джерела "Український тиждень" Вулицю в Парижі, на якій розташована російська амбасада, пропонують перейменувати на бульвар Вікторії Амеліної Ukraine : « Nous demandons au Conseil de Paris de renommer le boulevard Lannes du nom de l’écrivaine ukrainienne Victoria Amelina » "Вікторія Амеліна була дуже віддана тому, щоб показати світу, що Росія скоює воєнні злочини" - інтерв'ю з подругою письменниці

Сьогодні ми відзначаємо День Захисників України , щоб вшанувати тих, хто віддає своє життя на захист вітчизни. Цей день став символом визнання героїзму та самопожертви воїнів, які борються за незалежність і територіальну цілісність України. Солдати, добровольці, лікарі, волонтери - це ті, хто стоїть на передовій в боротьбі за майбутнє нашої країни. Вони ризикують своїм життям кожен день, не знають чи повернуться додому. Тривала війна, яка почалася у 2014 році, залишила невиліковні рани в суспільстві та серцях багатьох. Ми дякуємо кожній військовому і військовій, які жертвують своїм життям і майбутнім заради нашого. Дякуємо кожній і кожному, хто став надійним тилом для наших захисниць та захисників. Сьогодні хочемо послухати з вами пісню "Герої вмирають" . Українська співачка Стасік (Анастасія Шевченко), яка служить на фронті представила кліп до треку про біль війни. Робота присвячена Роману Ратушному — громадському діячу та військовому, що загинув у бою під Ізюмом у червні 2022 року. А також “пам’яті кожної та кожного з ваших близьких, хто загинув на цій війні”, передає “Суспільне Культура”. Нині Стасік — парамедикиня, тому у відеокліпі з’являються її побратими та посестри по службі. Героями відео стали: Ірина Токарчук, позивний “Дарина”, 31 рік, лікарка-хірургиня. У 2014 році воювала в “Правому Секторі”, зараз — знову на фронті в підрозділі десантно-штурмових військ. Ольга Бенда, позивний “Білосніжка”, 31 рік, бойова кухарка. Воювала у складі 72 ОМБр з 2016 року. У 2017 отримала поранення. Марія Щанкіна, позивний “Вета”, 51 рік, бойова медикиня, інструкторка з тактичної медицини. Воювала у 2016–2020 роках. Зараз викладає такмед для військових. Михайло Бурмістренко, позивний “Френк”, 37 років. Воював у 2014–2015 роках, зараз — знову на фронті. Вадим Адамов, позивний “Відьмак”, 19 років. До 24 лютого — режисер і активіст, з початку повномасштабного вторгнення — командир мінометного розрахунку. Нині аеророзвідник. Олександр Будько, позивний “Терен”, 27 років. Воював в батальйоні Карпатська Січ, зараз пише книгу та займається громадською діяльністю. Ашот Галстян, позивний “Джан”, 30 років. Водій-санітар медевака. Гасло "Герої не вмирають" завжди було символом сили, мужності та військової доблесті. Воно підтримує бойовий дух та нагадує нам про присутність тих, хто віддали своє життя на службі Україні. Однак у наш час ми не можемо залишатися в ілюзіях: герої дійсно вмирають. Співачка ділиться: Насправді цю пісню можна було би скоротити до останніх рядків: "Герої вмирають, вони помирають за нас". Це найважливіше в ній. Це нагадування про обсяг нашої відповідальності. Вірш, на який створена ця пісня, написала українська поетеса Саша Кладбіще ще 2019 року, коли росія неодноразово порушувала режим тиші, вбиваючи наших громадян. Поетеса опублікувала його в своїй соціальній мережі з дописом про військову, яка стала на захист Батьківщини після загибелі батька. Анастасія Шевченко (Стасік) побачила вірш у феусбуці, після цього написала авторці та запитала, чи може його заспівати. Олександра погодилась. Щодо музики на цей текст, то вона, за словами виконавиці, існує давно. Герої вмирають. І біль відчувають, і жах. Герої вмирають в окопах і у бліндажах, У ліжках шпиталів, швидких — недостатньо швидких — Від холоду, сепсису та від поранень важких. Вони помирають, бо зброю роз'їла іржа. Від снайпера кулі, розтяжки, гранати, ножа, Герої вмирають, бо баки соляри пусті, Або від петлі, що застала їх на самоті. Ти можеш себе заспокоїти тим, що вони Святі, чи до брами Вальгалли прямують з війни, Що Бог їх запише на небі В почесну скрижаль... Герої вмирають. Частіше за інших, нажаль. Не треба казати — вони не вмирають, бо це Потворна неправда, Брехня лицемірна в лице Для батька та матері кожного, кожної з тих, Хто бився героєм і смертю героя поліг. Хто в жертву приносить Минуле й мабутнє своє, Хто мовчки у плитах гранітних Навік постає, Один серед списків імен та підрозділів назв. Герої вмирають. Вони умирають — За нас. Важливо пам'ятати, що кожен і кожна, хто віддає своє життя і майбутнє на захист України, заслуговують на нашу повагу і шанування. Їхні сім'ї, які втратили батьків, дітей або рідних, повинні відчувати нашу підтримку та співчуття. День Захисників України нагадує нам, що усі ми є часткою великої родини, і що наш обов'язок - це не лише шанувати наших солдатів і героїв, але і підтримувати їх у важкі моменти, допомагати їм в адаптації після повернення з передової лінії, та робити все можливе для перемоги в цій війні.

Цього тижня святукє свій день народження король жаху Стівень Кінг. У його активі - 55 опублікованих романів, більше ніж 100 екранізацій його творів, вражаючі гонорари та мільйони фанатів по всьому світу. Спробуйте знайти сучасного автора, який би зрівнявся з Кінгом за популярністю - це майже неможливо. Ми бажаємо йому доброго здоровʼя і дякуємо за підтримку Україні. В цей день хочемо нагадати трохи цитат автора з цього приводу. До Вашої уваги твіт Кінга, що стосується російської війни в Україні. Стівен Кінг закликав сотні тисяч своїх прихильників використовувати хештег #putinlies, щоб висловлювати свою думку щодо путінської пропаганди. Стівен Кінг порівнює російські пропагандистські засоби масової інформації з медіа у стилі роману Орвелла "1984". "Це війна Путіна. Від його рук гинуть жінки та діти. Важливо, щоб росіяни розуміли, що відбувається. Життєво важливо зруйнувати стіну дезінформації" Це було опубліковано в твіттері першого березня 2022 року. Одночасно Стівен Кінг поділився світлиною, на якій він позував у футболці із написом "I stand with Ukraine". Пізніше він також опублікував фотографію зі своєю собакою Моллі, де він в кепці із написом "Ukraine". Приємно бачити, що в гардеробі культового письменника знайшлося багато аксесуарів, що виражають підтримку України "Уперше за свою безславну, але дуже довгу кар’єру путін почувається дурнем. Я думаю, він у шоці" Цей повідомлення датоване 14 травня 2022 року, і отримало величезну популярність серед підписників Стівена Кінга. У відповідь, письменник отримав 100 тисяч лайків та майже дві тисячі коментарів. Повідомлення Кінга, безперечно, в певному сенсі відображає думку багатьох західних експертів, політиків і державних діячів: Україна виявилася набагато потужнішою, ніж очікував світ. Путін припустив, що має справу з болонкою. Але те, що він отримав, виявилося росомахою. Слава Україні! Іноді автор обмежується короткою ілюстрацією, що відображає його ставлення до подій. А іншим разом він закликає донатити у фонди підтримки нашої держави. Так, Кінг на своїй сторінці написав: "Я думаю, Містер Маск повинен віддати мій «блакитний чек» на благодійність. Я рекомендую Фонд Притули, який надає послуги з порятунку життів в Україні. Це всього 8 доларів, так що, можливо, містер Маск міг би додати трохи більше". Крім того, з 24 лютого 2022 року Кінг заявив, що він не видаватиме книги в РФ. Варто визнати, що Стівен Кінг слідкує за подіями на фронті з особливою увагою, навіть не менше, ніж самі українці. Наприклад, 10 вересня 2022 року, коли Збройні сили України оголосили про контрнаступ на Харківщині та визволення багатьох міст у Харківській області, письменник вразив глядачів своєю іронічною реакцією у твіті. Ми вдячні письменникові не лише за його підтримку, але і за його вишукане почуття гумору! Підписуйтесь на твітер автора, щоб знати більше. Висловлюючи найбільше бажання на новий 2023 рік, Стівен Кінг написав "Мир в Україні". Що ж, це спільне бажання всіх украінців і ми щиро його підтримуємо і в календарному, і в особистих нових роках. В нашій "Шо" бібліотеці ви можете почитати книжки Стівена Кінга. А на його сторінці висловити вдячність за підтриму https://twitter.com/StephenKing.

Книга Оксани Шаварської "8000 миль самотності" ввійшла до списку "30 найкращих книг, які вийшли в Україні за час незалежності". Збірка оповідань звучить голосом сучасного покоління молодих та незалежних українських жінок. Ці жінки будують свою кар'єру, подорожують до міст, таких як Нью-Йорк і Барселона, насолоджуються моментами, коли купують собі суничне шампанське у сусідній крамниці, втілюють свої дитячі мрії, проте, незважаючи на всі ці досягнення, вони врешті-решт потрапляють у власні "зони турбулентності". У таких моментах надзвичайно важливо, щоб хтось був поруч, тримав їх за руку, чи, хоча б, наливав їм віскі. Історії, які ми знаходимо у "8000 миль самотності", в першу чергу, розповідають про людей - тих, кого ми знали, друзів, яких ми втратили, забутих. Це розповіді про зустрічі з людьми, які можуть трапитися десь між Подолом і Таймс-Сквер. Презентація книги відбуалась 3 травня о 20.00 в онлайн стрімі. До Оксани долучилися Соломія Мельник та Антоніна Хижняк.Виступ супроводжував е гурт "Сон Сови". Моя, та й багатьох інших, улюблена історія звісно про корову. Чому? Бо нашу теж звали Марта... Буває так, що прокидаєшся зранку, заскакуєш в джинси, які роблять з тебе Сінді Кроуфорд, в майку з декольте, і біжиш на дуже ділову зустріч в центрі Києва. Заходиш, замовляєш каву, приходять партнери і ви починаєте супер-ділові переговори. І поки партнери втирають тобі щось скучне і монотонне, твій мозок раптом видає несподівану інфу: “А пам’ятаєш, як 20 років тому ти пасла корову?”. Корову, б..ть. Звичайну таку корову. І звали її Марта чи Зірка, чи щось таке. І ти починаєш згадувати. А згадати є що. Бо в мене було нормальне таке, стандартне дитинство. Дідуля і бабуля жили в селі, в якому я проводила кожне своє дитяче літо. І була в мене в дитинстві надважлива місія – пасти корову. Зранку прокидаєшся, береш палку, корову, і йдете ви разом на луг. І от корова пасеться, а ти сидиш одним оком книжку читаєш, а іншим дивишся, аби та корова кудись не поскакала в клєвєр. Пасти корову було супер відповідальною місією, бо з коровою могло статися все, що завгодно. Найгірше, це коли корова починала тікати. Це тихий жах і дрімучий стрес. Бо коли вона тікала, треба було бігти за нею і зробити все, аби вона повернулася на пасовище або додому. І не було для мене, дитини, нічого страшнішого аніж про...ти за селом корову. Одного разу вона таки втікла. Я ридала як проклята, я шукала її скрізь де могла і думала, що якщо не знайду, то ніколи не вернуся додому, я ляжу отут посеред клєвєра і вмру, але додому без корови не вернуся. Благо, через дві години я її знайшла і пригнала додому. І поки ми з Зіркою (чи Мартою) йшли, я голосила так, наче у мене хтось вмер. Важко уявити більше жахіття, ніж коли у тебе тікає корова. І от сидиш ти уся така на діловій зустрічі, наприклад, десь у One Love Cafe, п’єш каву, вирішуєш дуже дороговалютні питання, домовляєшся про співпрацю з поважними людьми, там за вікном несеться Київ і його чудове життя. Але ти розумієш, що якщо зараз усе в твоєму житті раптом зірветься, це все одно не зрівняється з тим відчуттям, коли від тебе тікає корова. І нарешті починаєш розуміти чому замовила каву без молока. Бо в тебе ще з дитинства непереносимість лактози. Джерело https://forpost.lviv.ua/replika/6048-naistrashnishe-koly-vtikaie-korova Решту оповідань Ви можете прочитати, взявши книгу в "Шо" бібілотеці. Пишіть свої відгуки в коментарях. А, якщо хочете, то ще й питання до Оксани, бо вже 30 вересня вона завітає до нас на зустріч. Сказала, що для неї не існує заборонених тем...

Джерело: фейсбук письменниці https://www.facebook.com/shavarska Зовсім скоро на зустріч у нашу "Шо" бібіліотеку завітає письменниця і сценаристка Оксана Шаварська. В якості попереднього анонсу, пропонуємо почитати її пост про ставлення до власного тіла, що відгукнувся більш ніж 300 коментарями. Авторка веде дуже щирий блог і не має обмежень на теми чи питання - бо пише про своє життя як є. Сумна на фото, усміхнена в інтерв`ю, щира - завжди. Підписуйтесь на фейсбук блог та читайте книгу "800 0 миль самотності" в нашій бібіліотеці! Хочу поговорити з вами на ту тему, на яку навіть сама із собою боюся говорити. Хочу про тіло вас запитати. Про ваше тіло. Ви задоволені ним? Ви відчуваєте красу і радість, коли дивитеся на себе в дзеркало? Ви ненавидите себе? Ви милуєтеся собою? Ви займаєтеся спортом? Сидите на дієтах? Чи заплющуєте ви очі в примірочних магазинів? Бо я туди просто не заходжу. Знаю, що це психологічне знущання. Тому я хочу про це запитати у вас. Після 24.02 я зловила себе на тому, що стрімко почала набирати вагу. Не те, щоб я до цього, звісно, була 90-60-90, але до своїх 30 років (зараз мені 34) я точно виглядала дуже добре. Потім я повніла, худнула, займалася спортом/не займалася. Бувало по-різному. Але тоді ніколи не було так, як є зараз. Я чесно скажу, мені дуже важко писати на цю тему. Я навіть перед тим, як зібратися з думками для цього посту, сходила в магазин і взяла собі 250 грам Джека Деніелса і пачку цигарок, аби написати про це максимально відверто. Так от. За останні півтора роки я почала себе ловити на тому, що я заїдаю стрес. І я заїдаю його дуже конкретно, не фруктами/овочами. Я заїдаю його, як у тих жахливих фільмах - усім найгіршим, що тільки можна уявити. До прикладу, пам’ятаєте 10 жовтня 2022-го, коли одна ракета впала біля Червоного корпусу універу, а друга прилетіла в дитячий майданчик парка Шевченка? Ну от я живу в 300-т метрах від обох локацій і на момент прильотів була вдома. Знаєте, що я встигла? Я встигла поміж цих двох страшних вибухів зварити пельмені! ПЕЛЬМЕНІ! Я навіть не до кінця розумію, як вони опинилися в моєму холодильнику, але добре памʼятаю, як у мене в квартирі тріснуло вікно від вибухової хвилі, а я в цей час пельмені зі сметаною у ванній наминала. Отак от. Дуже соромно. Але хіба що перед самою собою. Це і є стрес. І його наслідки. Людині страшно - людина їсть. Коли я летіла в Іспанію, я мала великі сподівання на цей місяць умовної «відпустки» від стресу. Я знала, що це мій персональний час для того аби зайнятися своїм здоров’ям і тілом, бо не буде тривог/ракет/шахедів. Я вирішила щоранку бігати, правильно харчуватися і скинути мінімум 5 кілограмів із бажаних -15. Далі ви вже знаєте, я впала зі сходів, пошкодила ноги і перестала ходити. Але залишилася надія на правильне харчування. Та падіння для мене теж виявилося великим стресом, бо коли я усвідомила, що не зможу ходити наступних декілька тижнів, мій організм захотів солодкого. Він хотів усього де є багато калорій. І доки я боролася з одним стресом, в життя прийшов інший. Тут я не хочу вдаватися в подробиці, бо це страшний сон на яву, але біда сталася з Сашкою. Тепловий удар, швидка, лікарня, мене до нього не пускають… 40 хвилин мого життя, коли я не розуміла чи виживе він, а мозок казав, що навряд… В Іспанії летальні випадки від теплових ударів зашкалюють і це страшна статистика. Швидка їхала дуже довго, тіло його синіло, кисень перестав потрапляти в мозок, я пережила страшну панічну атаку, а потім нервовий зрив. 40 хвилин жаху, стресу, істерики… З Сашкою вже все добре, але я почала ловити себе на тому, як знову заходжу в місцеве «Сільпо», виходжу з нього, плачу і запихаюся солодкими десертами прямо під магазином. Отак я справлялася зі страхом. До слова, я ненавиджу солодке. Але мій організм прям вимагає! І я їм…їм… їм… Знаєте, як це бути такою, якою себе не любиш? Це коли зустрічаєш чоловіка, з яким колись давно були стосунки і так, неначе, поміж діла починаєш виправдовуватися про те, що тобі соромно… соромно, що ти тепер не така красива, як тоді колись, коли він тебе любив. Мені дуже пощастило, усі чоловіки, які мене колись любили, на цей мій недолугий спітч кажуть: - Ти про що взагалі? Ти чудова, все ок, ти щось собі придумала…Нічого в тобі не змінилося, перестань... Ну я ж то знаю, що 15 зайвих кілограмів придумати неможливо. Вони є. Вони помітні. Вони, як великий рожевий слон, що постійно знаходиться позаду тебе, розмови про нього усі намагаються уникати, але він є, він тут, дихає в спину, нікуди не йде. Всі його бачать. Я не буду зараз закінчувати цю історію якоюсь банальною хуйнею про те, що завтра я піду в спорт-зал і ви теж ідіть, і от вам меню від дієтолога, а ще чай-проносне. Боже, я нічого в цьому не розумію. Я просто хочу додому, хочу знайти в собі сили взятися за себе саму і своє здоров’я, хочу дивитися в дзеркало і бачити там красиву жінку. Я хочу, щоб ця жінка нарешті перестала заїдати стрес. Я чесно скажу, я не знаю, як це зробити, але я вірю, що знайду шлях. Я хочу перестати приміряти речі в примірочних магазинів із заплющеними очима. І, до речі, хай вони щось там зроблять зі світлом, бо це ж неможливо витримати… В коментарях, якщо вам доречно, розкажіть, будь ласка, про своє ставлення до свого тіла… А це фото з цієї сраної Іспанії. Фото, на якому я себе ненавиджу. Джерело: https://www.facebook.com/shavarska/posts/pfbid0uxRbFe7pAEHGYYZqjKGmyMDfx3ZCULwy9tnEcjgTpnQYE5cmaQetbh2JuhjW9q6Kl За результатами обговорення цього посту, Оксану було запрошено на подкаст "Наше тіло, наше діло". Запрошуємо до прослуховування "Оксана Шаварська - Поговоримо про тіло? "

Хотіли б ви представити українську літературу французькій аудиторії, але не знаєте, з чого почати? У нашій бібліотеці є чудова рекомендація. Французьке видавництво "Editions Bruno Doucey" (Видавництво Брюно Дусе) опублікувало антологію української поезії під назвою "Україна. 24 поети для однієї країни" ("Ukraine. 24 poètes pour un pays"). "Ця книжка народжена війною в Україні, як квітка, що зуміла вирватися з-під уламків, щоб заявити про своє право на світло та життя. Саме цими словами відкривається ця антологія, задумана на основі найактуальніших новин. Вона об’єднує українських поетів спротиву" До збірки увійшли вірші 24 українських поетів і поеток: Юрія Андруховича, Наталки Білоцерківець, Тараса Шевченка, Олени Герасим’юк, Богдана-Олега Горобчука, Сергія Жадана, Бориса Херсонського, Людмили Херсонської, Павла Коробчука, Ліни Костенко, Олега Коцарева, Галини Крук, Леся Українки, Євгена Плужника, Михайля Семенка, Григорія Семенчука, Остапа Сливинського, Юлії Стахівської, Василя Стуса, Ірина Цілик, Любові Якимчук, Елли Євтушенко, Оксани Забужко та Юрія Завадського. Кожен вірш у збірці поданий французькою та продубльований мовою оригіналу. Антологія української поезії Ukraine. 24 poètes pour un pays («Україна. 24 поети для однієї країни») увійшла до списку найважливіших книжок року французького журналу Lire. Французький місячний журнал Lire, заснований у 1975 році, щороку видає рецензії та огляди різних літературних жанрів, включаючи прозу, поезію, графічні романи, есеїстику, твори нехудожнього характеру та інше. Протягом 47 років, у грудні, журнал публікує списки найкращих книг. «Українська поезія, хай то навіть Шевченко, не дуже знана у світі. Про добу Розстріляного відродження, Семенка й Плужника видавець (який знається на світовій поезії) почув від мене вперше — і Семенко його вразив. Лише зараз ми починаємо виправляти цю несправедливість, спричинену російською окупацією та репресіями. Запеклим опором Україна довела свою окремішність від росії; усім стало цікаво, що ж там українці взагалі пишуть — мусимо хапатися за цю нагоду. Але, звичайно, рано чи пізно хвиля ентузіазму згасне, тому мусимо розбудовувати інституції та вкладати державні кошти в цілеспрямовану й системну промоцію нашої культури за кордоном» Пропонуємо вашій увазі також відко з презентації антології в Парижі За словами упорядниці та перекладачки книжки Елли Євтушенко майже весь перший наклад антології (2500 примірників) було реалізовано серед читачів та розповсюджено книгарнями, тому видавець додрукував наклад. У рецензіях відзначається висока майстерність наших поетів, і додавання антології до списку 100 найважливіших видань року за версією журналу Lire ще більше підкреслило її вагомість та значущість.

Спільнота pet-friendly людей в Україні представила унікальну книгу з гумористичним нахилом, що висвітлює аспекти виховання людини. Твір названий «Поради від пса Гермеса, як жити з людиною», і його автор – Гермес, пес, який перетворився на письменника та активного блогера після того, як колись жив тяжке вуличне життя. Зараз він розповідає свої власні історії та дає дорогоцінні поради, як песикам взаємодіяти зі своїми господарями – людьми. Гермес ділиться досвідом з іншими безпритульними тваринами, допомагаючи їм освоїти мистецтво свідомого співіснування з двоногими. Автор книги – справжній пес, ви все правильно зрозуміли! Поради в книзі не для вас, людей, а для котів і собак, які вже завели свої сім’ї або ще вирішують, чи варто жити з людиною. Не сприймайте вказівки Гермеса буквально, книга художня й гумористична. Він написав її на основі свого життєвого досвіду. Ви знайдете поради для тварин у побутових та найбільш поширених ситуаціях, які можуть трапитись у вашому спільному житті. А для того, щоб людям теж було що почитати, в книзі є рекомендації та пояснення експертів, – зоопсихологів, кінологів, каністерапевтів, експертів поводження із тваринами та інші. Зібрати всі поради разом допомогла Юля Гусєва, ідеолог та керівник спільноти pets-friendly людей «Практичні поради з людинознавства». «Ми зустрілися з Гермесом, коли він був безпритульним собакою. І ця мить перевернула назавжди моє життя. Вивчаючи проблему безхатніх тварин, я зрозуміла, що не можу просто сидіти і нічого не змінювати. Кожного дня лише до притулку «Сіріус» потрапляють від одного до 10 вусанів. За дослідженнями близько 70% тварин на вулиці мали хазяїв або народжені тваринами які стали безхатнім через людей. Поради Гермеса народжувалися на протязі року. Кожного дня я дізнавалася від нього щось нове. А потім ми домовилися створити цілу книжку» Під час презентацї книги в Києві використали оригінальний спосіб привернення уваги до питання відповідальності за прибирання за собаками на вулиці. На вході гостям були роздані біопакети від ЛавГав, щоб вони могли зібрати "сюрпризи", розкидані між стільцями в залі, що імітували собачі відходи. Кожному, хто взяв участь у цій "акції", було видали свідоцтво про те, що вони підтримують культуру спільного існування тварин і людей. Навіть закуски на події, такі як зефіри та кекси, були виготовлені у формі собачих відходів. Хоча це може здатися не дуже звичним, але саме це дозволило організаторам досягти мети - привернути увагу до важливого питання. Гості активно обговорювали цю ініціативу, радо фотографувалися і смакували такі нестандартні десерти. За допомогою подібних просвітницьких проєктів pet-friendly спільнота прагне привернути увагу до проблеми безпритульних тварин і зменшити кількість собак і кішок, які потрапляють на вулицю, через те що господарі не розуміють потреб своїх чотирилапих друзів. Книжка “Поради від пса Гермеса, як жити з людиною” показує ситуацію очима собаки, який завів собі людину. У ній уміщені поради на щодень, покликані допомогти читачам краще зрозуміти поведінку своїх чотирилапих, дізнатися, про що сповіщає улюбленець у тій чи іншій ситуаці «Така книга українського авторства повинна була з`явитися. Її просто вимагає час. За мою десятирічну практику, на жаль, ще не було жодної книги, яка розповідає про поведінку, ознаки та можливі реакції домашніх улюбленців, та як люди можуть розуміти їх поведінку. Часто люди від незнання «олюднюють» тварин, накладаючи на них людський спектр поведінки, наприклад: соромно, на зло, спеціально, злопам'ятність, дії зі шкідливості. І така невірна інтерпретація порушує довіру вихованця до людини, не призводить до взаєморозуміння між людиною та собакою чи кішкою», – каже Наталя Мартишко, зоопсихологиня, засновниця благодійного проєкту «Собака з вулиці». За її словами, важливо знати про межі особистого простору і враховувати їх у спілкуванні, допомагати контактувати вихованцеві з навколишнім середовищем. Завдяки продажам книги планується зібрати кошти на реконструкцію найбільшого притулку для тварин «Сіріус». Як каже Ніна Кульчевич, співзасновниця спільноти, стратег та засновниця агентства Victory PR, за два роки потрібно продати 40 000 книг, щоби побудувати один модуль для тварин притулку. «Також ми шукаємо бізнес, інвесторів та менторів, які б допомогли розробити бізнес-план для розвитку нового простору та його подальшого ефективного існування», – додає вона. Якщо хочете свій особистий екземпляр - замовте на особистому сайті Гермеса. Або ж приходьте почитати в "Шо" бібліотеку!

Сергій Вікторович Жадан — поет, прозаїк, автор есе, перекладач і організатор культурних заходів, таких як літературні фестивалі, рок-концерти, театралізовані вистави та акції громадянської непокори. Для кращого розуміння сучасної української літератури рекомендуємо ознайомитися з його збірками віршів, розповідями та романами, відзначеними міжнародними літературними нагородами. Твори Сергія Жадана є відображенням ключових подій його епохи. Вони відтворюють розпад СРСР, надії та розчарування, блукання розуму, війну і пошуки шляхів виходу з кризи. Всі ці аспекти розглядаються через призму людської особистості, яка є живою, роздумливою, повною любові і страждань, адже вона намагається знайти підтримку в цьому нещадному світі. Від лютого минулого року ця глибока пекуча лінія проходить через книжки, вистави, фільми, музичні партії. Час розламався навпіл, він почав маркуватися ось цим «до» і «після». Після 24.02, видавалося, поезія звучить недоречно. Мені теж здавалося, що вся ця історія лишилася в минулому, що в цьому часі, в цій реальності вірші звучать непереконливо, що мова не надається до опрацювання, що саме письмо слід перевигадувати і що займатися цим має хтось інший, колись пізніше, не тепер, не тут. Але минуло кілька місяців від початку великої війни – і мова почала повертатися. "Скрипниківка" — це назва найновішої поетичної збірки від Сергія Жадана. Видавництво MeridianChernowitz позначає новий збір поетичних творів одного з найвідоміших українських письменників як поетичний щоденник. Процес створення цієї збірки розпочався весною 2021 року. "Вірші на зламі епох часто втрачають свою автономність і дедалі більше нагадують щоденники, — розповідають у видавництві. — Що можна знайти в новому поетичному щоденнику Сергія Жадана? 50 і 1 вірш, писані до і після великого вибуху, зібрані разом, поєднані відчуттям мови, яка так болюче зникає, але потім обов’язково повертається. Нанизані на нитку голосу, узалежнені від звучання, вони, ці вірші, лишаються приватною, рваною хронікою двох останніх років — наповнені снігом, співом, правописом, любов’ю". До книги будуть включені 20 авторських фотографій Сергія Жадана. У назву збірки внесено поняття "скрипниківка", яке стосується правопису української мови, створеного в 1925—1928 роках та схваленого Миколою Скрипником, тодішнім наркомом освіти УСРР. Якщо ви хочете дізнатись більше про походження назви - рекомендуємо переглянути відео про український правопис. А поки ми чекаємо на надходження нової збірки, пропонуємо почитати книжки Сергія Жадана, що вже представлені в бібілотекці. Також принагідно нагадуємо, що маємо кнжки автора французькою мовою, які ви можете рекомендувати своїм друзям для ознайомлення зі світом сучасної украінської літератури і для подальшого обговорення прочитаного. «Месопотамія» за змістовним наповненням — це дев’ять прозових історій і тридцять віршів-уточнень. Усі тексти цієї книги — про одне середовище, герої переходять з історії в історію, а потім — у вірші. Філософські відступи, фантастичні образи, вишукані метафори й специфічний гумор — тут є все, що так приваблює у творах Сергія Жадана. Історії Вавилона, переказані для тих, хто цікавиться питаннями любові і смерті. Життя міста, що лежить поміж рік, біографії персонажів, які б’ються за своє право бути почутими й збагнутими, хроніка вуличних сутичок і щоденних пристрастей. Освідчення і зради, втечі і повернення, ніжність і жорстокість. «Ворошиловград» («La Route du Donbass») «Телефони існують для того, щоб ними передавати різні неприємності. Я знаю про що я говорю. Все житя я боровся з телефонними апаратами, хоча й без особливого успіху ». Герман живе у великому пострадянському місті. Певна доля тверезої іронії допомає йому обійти стороною махінації його друзів. Одного дня, дзвінок телефону приносить йому звітску про те що його брат, власник станції технічного обслуговування, зник. Герман відправляється на його пошуки. На місці, він наштовхується на працівників СТО, закохується в бухгалтера, Ольгу, намагається спасти станцію техобслуговування від лап олігархів... Пізніше він розуміє, що саме гра в цій неймовірній подорожі і є життям. У цьому меланхолійному і жорстокому романі в дусі Easy Rider, Жадан перетворює регіон Донбасу на фантастичну землю, де перш за все відчувається запах свободи. Згадуючи степових кочівників, безмежні кукурудзяні поля, він показує нам країну з «веселим» безладом. "L’internat" («Інтернат») — глибокий та захопливий роман, який відбив бачення автора життя в зоні АТО, його драму проблеми вибору та самоідентичності, національної психології та патріотизму, радикальних поглядів та ліберальної байдужості. Це не роман-епопея, яка покликана стати панорамою того, що відбувається на Сході України. Це локальна історія одного звичайного шкільного вчителя — його прагнень, мотивації та цілей перед небезпекою, коли за лічені години може помінятися історія і твоє місце в ній. Книга також про цілий регіон, який вже звикли вважати окремим, але все одно продовжують за нього боротися. «Ефіопія» — книга про маршрути, якими рухаються кур'єри, приносячи добрі новини й поєднуючи між собою громади відступників, грабіжників та репатріантів. Вірші та есеї, вміщені в книзі, є збіркою переказів про життя та небезпечні пригоди видатних мандрівників, державних злочинців, церковних діячів, духовних лідерів, кримінальних авторитетів, нелегальних емігрантів, членів спілки письменників та інших неврівноважених осіб. «Депеш Мод» — «непричесана» і жорстка історія входження в серйозне життя. Дія твору відбувається у червні 1993 року. Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон… Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих. "Біґ Мак. Перезавантаження" - це історія друзів, які вирушають у мандрівку Західною Європою. Подорож - це завжди зустрічі, і часто досить дивні: митці, дисиденти, диваки, наркомани... Ці герої вже відомі, їхні історії зі щасливим кінцем давно переказані. Але, на думку автора, головне - нічого не забути. Бо забуття - це найбільша зрада, якої ніхто й ніколи не пробачить. Тому тепер - це Перезавантаження. У нас є багато цікавого, тож заходьте почитати!

Класика, яка не вмирає, а тільки набуває нових барв... Франко, Стефаник, Шевченко, Нечуй-Левицький, Кобилянська, Котляревський. Відкрийте для себе заново "Енеїду", першу національну поему; "Мойсея", "Івана Вишенського" та "Великий шум" Івана Франка, глибокі твори про майбутнє українського народу та його минуле, про патріотизм та революційні зміни. Чому українські класики - це не бідняки-кріпаки й другорядний сорт митців, а революціонери свого часу та титани, які й пронесли через своє життя до нас свої твори та ідеї? Пропонуємо почати вивчення цієї теми через твори "З непокритою головою" та "Бунтарки: нові жінки і модерна нація", "Notre dame d'Ukraine" Оксани Забужко (твір про Лесю Українку) та "Троянду ритуального болю" Степана Процюка, роман про Стефаника. Також запрошуємо відкрити для себе подкаст "Леся, Шева і Франко" за посиланням на Ютубі : https://www.youtube.com/watch?v=tWczgxOcO_U Що є в "Шо"? У нас ви змиожете знайти багато з рекомендованих подкастом книжок. Авторів і про авторів, романи і романи про романи. Пропонуємо невеличкий гід представниками книжкових серій, на які варто звернути увагу. “Відомі та незвідані” Особливою естетикою Вас зачарує серія від видавництва “РМ”, “Відомі та незвідані” Літературні твори зі шкільної програми – справжні майстерні шедеври, що відображають свою літературну епоху, розкривають соціальні проблеми та глибину людського буття, розвивають аналітичні навички та вміння аргументовано висловлювати думки. Вони також вдихають емпатію, сприяючи співпереживанню з персонажами та розумінню їхніх мотивів. Ці твори відкриваються нам у школі, а потім, у дорослому житті, вони набувають нового смислу та значення.. Художнє оформлення виконано Альбіною Колесніченко. Ця серія є відносно новою і складається з 8 книг: "Кайдашева сім'я" написана Іваном Нечуй-Левицьким; "Захар Беркут" написаний Іваном Франком; "Записки Кирпатого Мефістофеля" від Володимира Винниченка; "Valse mélancolique. Вибрані твори" від Ольги Кобилянської; "Місто" написане Валер'яном Підмогильним; "Я (Романтика)" написана Миколою Хвильовим; "Тигролови" написані Іваном Багряним; "Кобзар. Вибрані твори" від Тараса Шевченка. В "Шо" бібіліотеці Ви знайдете: «Кобзар. Вибрані твори» Тараса Шевченка У кожному класі поезії Тараса Шевченка, якщо не вивчають текстуально, то згадують у контексті переосмислення її іншими авторами. «Кобзар» – та скарбниця, в якій і про історію, і про культуру, і про багатство мови. Тут галерея характерів, які можна зустріти й досі. Твори Шевченка багатошарові, філософські й образні, вони кожного разу відкривають щось більше, мовби виростаючи разом з читачем. Вони – пророчі і не втрачають актуальності. «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького Сила в єдності, та герої цієї повісті, схоже, про це не чули… Вже півтора століття твір Івана Нечуя-Левицького залишається чудовим зразком соціально-побутової прози з елементами гумору та сатири, де школярі переважно бачать комічне у сварках, а дорослі звертають увагу на трагізм того, що в цій родині зовсім немає злагоди. Тут можна вибрати улюбленого персонажа і вболівати за нього, а можна прискіпливо аналізувати психологізм кожного та отримувати задоволення в ідилічних описів природи. «Valse mélancolique. Вибрані твори» Ольги Кобилянської Коротка проза Ольги Кобилянської – вишукана, щемка, музична – не дивно, що один з її найвідоміших творів називається вальсом. Хоч скільки часу минуло, ці тексти залишаються сучасними, близькими і важливими. Меланхолійна мелодія звучить, поки героїні шукають себе, здається, що звучати їй недовго, однак будьте готові, що чутимете її і після того, як перегорнете останню сторінку. “Неканонічний канон” Зараз доступні 10 книг з цієї серії: Микола Хвильовий “Повість про санаторійну зону. Сентиментальна історія. - Я (Романтика)”. Валер'ян Підмогильний “Місто”. Іван Багряний “Сад Гетсиманський”. Майк Йогансен “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію. Як будується оповідання. Поезії”. Володимир Винниченко “Записки Кирпатого Мефістофеля”. Агатангел Кримський “Андрій Лаговський”. Євген Плужник “Недуга”. Осип Турянський “Поза межами болю”. Марко Вовчок “Інститутка. Оповідання”. Ірина Вільде “Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти” Кожен текст супроводжується ключами від українських літературознавців, які допомагають зорієнтуватися в тексті та розкривають нові погляди на твори українських класиків. Серія має мінімалістичний дизайн та м'які обкладинки, а її ідея полягає в зручному читанні класичних творів. В "Шо" бібіліотеці Ви знайдете: Микола Хвильовий «Повість про санаторійну зону. Сентиментальна історія...» Микола Хвильовий – точний діагност своєї революційної доби, розуміючий життєві вибори своїх сучасників. Він вирішив не чекати арешту і 13 травня 1933 року покінчив із собою. Його ім'я стало забороненим, могилу рівняли з землею, а тексти зникли. Проте з часом їх віднайдено. У цій книжці три його твори: "Повість про санаторійну зону", "Сентиментальна історія" та "Я (Романтика)", які допомагають уявити той час. Персонажі Хвильового – "безґрунтовні романтики", герої, розчаровані і неспроможні злагодити свій романтичний світогляд із суровою реальністю. Володимир Винниченко «Записки Кирпатого Мефістофеля» Володимир Винниченко — бунтар української літератури початку ХХ століття. У 1917 році очолив Генеральний Секретаріат Центральної Ради. "Записки Кирпатого Мефістофеля" — роман морального експерименту, де вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой прагне позбутися власної дитини, відмовляючись від батьківства. Жінка відмовляється від аборту. Автор тут перевіряє своє кредо "роби, що хочеш, коли тебе не терзають докори сумління", а також досліджує межі особистої свободи у відносинах. "Рідне" До серії увійшли твори, які у свій час мало друкувались, заборонялись цензурою, виходили не повністю та під іншими, чужими для авторів, назвами. Чимало письменників, що склали основу серії, були репресовані або зазнавали утисків від влади протягом життя. Їхні тексти довелось відновлювати, спираючись на архіви періодики початку ХХ ст., а також прижиттєві видання. В "Шо" бібіліотеці Ви знайдете: Микола Хвильовий "Сині етюди" Микола Хвильовий — поет, майстер психологічної новели з елементами романтизму, один з основоположників пореволюційної української прози; член-засновник літературних організацій — «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронт». Перу М. Хвильового властива стильова самобутність, руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, уривчастість думки, своєрідна ритмізація прози — це ознаки його манери письма. Революційні події, хаос у країні, зневіра породжували нову особистість, людину з розколотою психікою. Письменник виокремлює людину з потоку історії, показує її психодуховне світосприйняття у той момент, коли вона перебуває у стані душевного розпачу, роздвоєності: прагне прекрасного, світлого майбутнього і розуміє власну приреченість. Ольга Кобилянська «Царівна» Ольга — відома українська письменниця демократичного напряму. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Цій проблемі й присвячено повість письменниці «Царівна» (1895), про яку свого часу Леся Українка писала: «Краса цієї повісті не так в її ідеях, як у глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки. Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва». Василь Стефаник "Камінний хрест" Український письменник-реаліст Василь Стефаник був новатором у літературі, неперевершеним майстром стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Герої творів Василя Стефаника опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»). Письменник уживає покутський діалект, передає живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою. Користуючись нагодою, рекомендуємо також книгу про самого Стефаника, видану щоправда поза цією серією. Процюк С. пропонує нам роман "Троянда ритуального болю" в рамках серії "Автографи часу". Цей психобіографічний роман є історією загадкового внутрішнього світу і харизми Василя Стефаника. Його манила й переслідувала троянда — символ життя і смерті. Ритуалом власної творчості він прагнув подолати трагізм і суперечності буття. У його житті і творчості чорне та біле, нехтуючи безпекою, часто опинялися поруч. «Троянда ритуального болю» Степана Процюка — психоаналітичні версії історії загублених кохань, письменницьких страждань, палітра символів, дослідження творчого мовчання як втечі від перевтоми. Поза серіями Пропонуємо Вам звернутися до теми жіноцтва в украінській літературі. Від жінок і про жінок. Обрали вам три книги як рекомнедацію, але ж маємо набагато більше! В "Шо" бібіліотеці Ви знайдете: "З непокритою головою. Українська жіноча проза" У ХХ столітті жінки здебільшого перестали імітувати чоловічі голоси й інтонації, відмовилися від чоловічих псевдонімів і представили власний погляд на світ, власну ієрархію цінностей. У цій книжці зібрано новелістику найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби. Йдеться про досвід емансипанток і революціонерок десятих років, зміну вартостей у міжвоєнний період, врешті, про складність пошуку нової ідентичності у пострадянські десятиліття. Бунтарки: нові жінки і модерна нація Перед вами книжка про справжніх бунтарок — українських письменниць другої половини ХІХ та початку ХХ століття, які знаходять свої голоси у літературі й публіцистиці та починають відстоювати власний простір — як приватний, так і публічний. Дванадцять історій про життя та творчість найбільш знакових українських авторок, які активно порушували питання про статус і права жінки у своїх текстах. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Чи й справді українці — «селянська нація»? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Що є демократія, а що — хамократія? У чому полягав модерний «український проект», і чи вдалося нам його реалізувати?.. Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзначена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки — найгірше прочитаної і найдраматичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків. Приходьте, на наших полицях багато цікавого!